Астрономія
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Сатурн

САТУРН (астрономічний знак H), планета, середня відстань від Сонця 9,54 а. о., період обертання 29,46 роки, період обертання на екваторі (хмарний шар) 10,2 год, екваторіальний діаметр 120 660 км, маса 5,68·1026 кг, має 17 супутників, до складу атмосфери входять СН4, Н2, Не NН2. У Сатурну виявлені радіаційні пояси. Сатурн — планета, що має кільця. Це шоста від Сонця, друга за розмірами після Юпітера велика планета Сонячної системи ; відноситься до планет-гігантів.

Еліптична орбіта Сатурну має ексцентриситет 0,0556 і середній радіус 9,539 а. о. (1427 млн. км). Максимальна і мінімальна відстані від Сонця рівні приблизно 10 і 9 а. о. Відстані від Землі міняються від 1,2 до 1,6 млрд. км. Нахил орбіти планети до площини екліптики 2°29,4'. Кут між площинами екватора і орбіти досягає 26°44'. Сатурн рухається по своїй орбіті з середньою швидкістю 2,64 км/с; період обертання навколо Сонця складає 29,46 земних років.

Планета не має чіткої твердої поверхні, атмосфера непрозора. Для екваторіального і полярного радіусів прийняті значення 60 тис. км і 53,5 тис. км. Середній радіус Сатурну в 9,1 разів більший, ніж у Землі. На земному небі Сатурн виглядає як жовтувата зірка, блиск якої міняється від нульової до першої зоряної величини. Маса Сатурну складає 5,68 · 1026 кг, що в 95,1 разів перевищує масу Землі; при цьому середня щільність Сатурну, рівна 0,68 г/см3, майже на порядок менше, ніж щільність Землі. Прискорення вільного падіння біля поверхні Сатурну на екваторі рівне 9,06 м/с2 .

Поверхня Сатурну (хмарний шар), як і Юпітера, не обертається як єдине ціле. Тропічні області в атмосфері Сатурну обертаються з періодом 10 год 14 хв земного часу, а на помірних широтах цей період на 26 хв більший.

Температура в середніх шарах атмосфери (переважно водневої, хоч і передбачається присутність невеликої кількості гелію, аміаку і метану) близько 100 К.

По внутрішній будові і складу Сатурн сильно нагадує Юпітер. Зокрема, на Сатурні в екваторіальній області також існує Червона Пляма, хоча вона і менших розмірів, ніж на Юпітері.

На дві третини Сатурн складається з водню. На глибині, приблизно рівній R/2, тобто половині радіусу планети, водень при тиску близько 300 гПа переходить в металеву фазу. У міру подальшого збільшення глибини, починаючи з R/3, зростає частка з'єднань водню і оксидів. У центрі планети (у області ядра) температура близько 20000 К.

У Сатурну 17 супутників, з яких останні 6 виявлені за допомогою космічних апаратів. Нижче перераховані всі супутники Сатурну у порядку їх віддаленості від планети з вказівкою в дужках їх радіусів (у кілометрах) і середніх відстаней від Сатурну (у тисячах кілометрів): Атлас (20, 137,7); Пандора (70, 139,4); Прометей (55, 141,7); Епіметій (70, 151,4); Янус (110, 151,5); Мімас (196, 185,5); Енцелад (250, 238); Тефія (530, 294,7); Телесто (17, 294,7); Каліпсо (17 ?); Діона (560, 377,4); 198 S6 (18, 377,4); Рея (754, 527,1); Титан (2575, 1221,9); Гіперіон (205, 1481); Япет (730, 3560,8); Феба (110, 12954).

Всі супутники, окрім величезного Титану, що перевершує за розмірами Меркурій і що має атмосферу, складені в основному з льоду (з деякою домішкою скельних порід у Мімаса, Діони і Рей). Унікальним по яскравості є Енцелад — він відбиває світло, майже як сніг. Найтемніша поверхня Феби, яку тому майже не видно. Незвичайна поверхня Япета: його передня (по ходу руху) півсфера сильно відрізняється по відбивній здатності від задньої.

Зі всіх великих супутників Сатурну тільки Гіперіон має неправильну форму, можливо, через зіткнення з масивним тілом, наприклад, з гігантським крижаним метеоритом. Поверхня Гіперіона сильно забруднена. Поверхні багатьох супутників в значній мірі кратерировані. Так, на поверхні Діони виявлений найбільший десятикілометровий кратер; на поверхні Мімаса лежить кратер, вал якого такий високий, що це виразно помітно навіть на фотографіях. Окрім кратерів, на поверхнях ряду супутників існують розломи, борозни, западини. Найбільша тектонічна і вулканічна діяльність виявлена у Енцелада.

До теперішнього часу у Сатурну встановлено існування 7 кілець, три з яких видно із Землі і виявлені астрономами вже давно. Найбільш яскравим є середнє кільце; внутрішнє (найближче до планети) через темноту кольору іноді називають «креповим». Радіуси найбільших кілець 120-138, 90-116 і 76-89 тис. км; товщина — 1-4 км. Кільця складаються з крижаних і силікатних утворень, розміри яких можуть бути від дрібних піщинок до фрагментів близько декількох метрів.

Форма входу
Пошук
Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz