Астрономія
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Венера

ВЕНЕРА, планета, середня відстань від Сонця 0,72 а. о., період обертання 224,7 діб, обертання 243 діб, середній радіус 6050 км, маса 4,9 . 1024 кг Атмосфера: CO2 (97%), N2 (3%), H2O (0,05%), домішки CO, SO2, HCl, HF. Температура поверхні 750 К, тиск 107 Па, або 100 ат. На поверхні Венери виявлені гори, кратери, камені. Поверхневі породи Венери близькі по складу до земних осадових порід, друга від Сонця і найближча до Землі велика планета Сонячної системи.

Венера рухається навколо Сонця по орбіті, розташованій між орбітами Меркурія і Землі, з сидеричним періодом, рівним 224,7 земних діб. Орбіта Венери близька до кругової — вона має найменший ексцентриситет (0,0068) серед планет Сонячної системи. Середня відстань від Венери до Сонця рівна 108,21 млн. км, що складає 0,72333 а. о. Середня швидкість руху по орбіті 34,99 км/с. Орбіта нахилена до площини екліптики під кутом 35°23'39''.

Венера — єдина планета Сонячної системи, власне обертання якої протилежне напряму її обертання навколо Сонця. Період власного обертання близький до 243 земних діб. Через «зворотний» напрям обертання Венери тривалість сонячної доби на ній в 116,8 разів більше, ніж на Землі, так що за один венеріанський рік схід і захід Сонця на Венері відбувається двічі. Відстань від Венери до Землі змінюється від 38 млн. км до 258 млн. км. Нахил площини екватора Венери до площини її орбіти не перевищує 3°, сезонні зміни на ній незначні.

Для земного спостерігача кутова відстань Венери від Сонця не перевищує 48°, унаслідок чого вона видна тільки протягом деякого часу після заходу Сонця (вечірня зірка) або незадовго до його сходу (уранішня зірка). Венера — найбільш яскраве (після Сонця і Місяця) світило земного неба. У максимумі блиску вона досягає -4,4 зоряної величини.

Венеру іноді називають однією з самих таємничих планет Сонячної системи: щільний хмарний покрив закутує її поверхню. Атмосфера на Венері була відкрита М. В. Ломоносовим. Спостерігаючи 6 червня 1761 проходження Венери по диску Сонця (подія досить рідкісна, така, що відбувається приблизно двічі в сторіччя), він відмітив, що на початку проходження, коли Венера тільки невеликою частиною зайшла на сонячний диск, виникло «тонке як волос сяйво», що оточило частину диска планети, що ще не вступила на сонячний диск. Подібним же чином, при сходженні Венери з диска, «з'явився на краю Сонця пухирь». Ці спостереження послужили доказом наявності атмосфери у Венери.

Доти поки для досліджень Венери використовувалися тільки оптичні телескопи, вдавалося зміряти лише верхню межу радіусу щільного хмарного покриву, що закриває поверхню Венери. Поява радіоінтерференційних методів дозволила (оскільки хмари прозорі для електромагнітних хвиль радіодіапазону) перейти до дослідження її твердої поверхні. Ще точніші дані були одержані, коли Венера опинилася в межах досяжності космічних апаратів (радянських, серій «Венера», і американських, серій «Марінер» і «Піонер-Венера»). Найбільш точне значення середнього радіусу твердої поверхні, знайдене до теперішнього часу за допомогою радіовисотометричних і траєкторних вимірювань, складає 6051,5 ± 0,1 км. Радіус верхньої межі хмар — близько 6120 км. Фігура планети близька до сферичної. Точніше вона може бути представлена тривісним еліпсоїдом, у якого полярне стиснення на два порядки менше, ніж у Землі. У екваторіальній площині півосі еліпсоїда рівні 6052,02 ± 0,1 км і 6050,99 ± 0,14 км; полярна піввісь рівна 6051, 54 ± 0,1 км.

Центр мас планети зміщений по відношенню до її геометричного центру на 430 ± 120 м. Об'єм твердої частини Венери складає 0,859 об'єму Землі. Прискорення вільного падіння поблизу твердої поверхні на екваторі Венери досягає 8,6 м/с2.

Поверхня Венери переважно (на 90%) рівнинна, хоча виявлені три піднесені області. Одна з них є величезним вулканічним плато (архіпелаг Іштар), порівнянним за розмірами з Австралією. Висока вершина — гора Максвел — здіймається тут на висоту 12 км. Перепад висот уздовж екватора приблизно 5 км. На поверхні Венери виявлені кратери, розломи і інші ознаки протікаючих на ній інтенсивних тектонічних процесів. Виразно є видимими і сліди ударного бомбардування. Поверхня покрита каменями і плитами різних розмірів; поверхневі породи близькі по складу до земних осадових порід.

Маса Венери, найбільш точне значення якої виходить з аналізу траєкторій штучних супутників, рівна 0,8136 від маси Землі, або 4,86 · 1024 кг. Середня щільність складає 0,951 від середньої щільності Землі (~ 5,5 г/см3 ).

Маса атмосфери Венери приблизно в 100 разів перевищує масу атмосфери Землі. Переважаючу частку атмосфери складає вуглекислий газ (~ 97%); азоту — близько 3%; водяної пари — менш десятої частки відсотка, кисню — тисячні долі відсотка. У дуже малих кількостях є також домішки SO2, H2S, CO, HCl, HF. Хмари Венери складаються в основному з кислоти. Концентрація водяної пари збільшується з висотою, досягаючи максимуму на висоті близько 50 км, де вона в сто разів вище, ніж у твердої поверхні, тобто частка пари на цій висоті наближається до одного відсотка. Встановлено, що легкого ізотопу аргону на Венері на два порядки більше, ніж на Землі.

Температура на поверхні Венери (на рівні середнього радіусу планети) — близько 750 К, причому її добові коливання незначні. Тиск — близько 100 ат, щільність газу майже на два порядки вище, ніж в атмосфері Землі. Встановлення цих фактів з'явилося розчаруванням для багатьох дослідників, що вважали, що на цій, так схожій на нашу, планеті умови близькі до тих, що були на Землі в кам'яновугільний період, а отже, там і схожа фауна. Перші визначення температури, здавалося, могли виправдати такі надії, але уточнення показали, що завдяки парниковому ефекту біля поверхні Венери виключено всяке існування рідкої води.

Температура і тиск спочатку падають із збільшенням висоти. Мінімум температури (150-170 К) визначений на висоті 100-120 км, а у міру подальшого підйому температура росте, досягаючи на висоті 12 тис. км 600-800 К. Вітер, вельми слабкий на поверхні планети (не більше 1 м/с), на висоті понад 50 км посилюється до 150 м/с. Спостереження з автоматичних космічних станцій виявили в атмосфері грози. Магнітне поле Венери невелике.

На підставі одержаних даних пропонується декілька моделей внутрішньої будови Венери. Згідно однієї з них, найбільш реалістичної, на Венері є три оболонки. Перша з них — кора — має товщину приблизно 16 км. Далі — мантія, силікатна оболонка, що тягнеться на глибину близько 3300 км до межі із залізним ядром, маса якого складає близько чверті всієї маси планети.

 

Форма входу
Пошук
Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz