Астрономія
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Життя у Всесвіті

Все живе здатне до самовідтворення; все живе підтримує своє існування за рахунок навколишнього середовища – поглинає енергію, дихає, харчується; все живе збирає, зберігає і переробляє інформацію; зібрана інформація кодується складними і великими молекулами.

Життя – це високоорганізований стан речовини, здатний до самовідтворення за допомогою певним чином кодованих молекул і до обміну з навколишнім середовищем речовиною, енергією та інформацією.

Життя на Землі ґрунтується на сполуках вуглецю, розчинником для яких слугує вода. Керуючись процесами само відтворення нуклеїнової кислоти – ДНК, які за величезного розмаїття усього живого використовують для програмування індивідуального розвитку організмів однакову „мову” – один і той же генетичний код. Всі прояви життя на Землі виникли значною мірою однаковими шляхами і мають спільних пращурів.

Англійський біолог Ф. Крік, який у 1953 р. разом із американцем Уотсоном розкрив таємницю структури ДНК, сказав: „Ми не бачимо шляху від первісного бульйону до природного відбору. Можна дійти висновку, що походження життя – чудо, але це свідчить лише про наше незнання”.

В численних лабораторних експериментах вже давно було показано, що для утворення складних органічних молекул, які передують виникненню життя, необхідні наступні умови: наявність у складі небесного тіла всіх хімічних елементів, які входять до складу живого; відповідний температурний режим, що забезпечує перебування води у газоподібному і рідкому стані; відсутність кисню в атмосфері планети, бо за його наявності утворюється озоновий екран, що поглинає сонячний УФ, який, руйнуючи електронні оболонки атомів, дає їм змогу об’єднуватися у складні перед біологічні молекулярні сполуки. Як тільки ці умови виконано, в силу добре відомих законів фізики та хімії негайно починається утворення складних органічних сполук. Тож напевно, початок життя на планеті Земля був цілком закономірним явищем, бо на ній реалізувалися всі необхідні початкові умови.

А от подальший перехід до життя, а також його існування стали можливими за підтримання стабільними впродовж мільярдів років цілком певних характеристик зовнішнього середовища.

Земля знаходиться від Сонця на дуже зручній відстані – 149 600 000 км. Саме на цій відстані середня температура така, що дозволяє воді знаходитись у рідкому стані. Щодо Місяця з його відносно великою масою, то, по-перше, високі припливи і відпливи на морському узбережжі, які він викликає, могли зіграти вирішальну роль в утворенні мікро середовищ, придатних для існування життя; по-друге, Місяць стабілізує орієнтацію осі обертання Землі, що надзвичайно важливо для підтримання більш-менш постійного клімату.

До цього треба додати важливість планет-гігантів у Сонячній системі. Їх наявність сприяє стабілізації орбіти Землі. Юпітер як наймасивніша планета притягує до себе метеорити, які могли б повністю зруйнувати Землю.

У Всесвіті є всі передумови для того, щоб ми не вважали існування життя на Землі чимось винятковим. Інша справа – наскільки ймовірно знайти у Всесвіті планети, де б реалізувались умови, подібні до земних.

Дослідження показують, що більшість зір у нашій Галактиці входять до складу кратних систем. Це свідчить про те, що у більшості випадків протозоряна хмара, в якій іде формування зорі, розбивається на фрагменти так, що утворюється одразу кілька об’єктів. Досить часто розподіл мас між ними буває дуже нерівномірним.

Варто шукати планети тільки біля зір, схожих на Сонце. А їх серед 400 млрд. зоряного населення нашої Галактики налічується 28 млрд.

Побачити планети біля інших зір дуже важко, бо їхня яскравість набагато менша, ніж яскравість основного світила. Та все ж є кілька методів, які дозволяють виявити наявність планет, навіть не бачачи їх. Основним серед них є метод променевих швидкостей, який за сучасних методик дозволяє реєструвати коливання променевої  швидкості зорі навіть у 3 м/с за рахунок наявності невидимого компонента.

Космолог А. Зельманов сказав: „Ми є безпосередніми свідками природних процесів визначеного типу, тому що процеси іншого типу відбуваються без свідків”. Англійський астрофізик П. Девіс висловив думку про те, що наявність життя накладає обмеження на властивості Всесвіту – вони мусять бути тою чи іншою мірою визначеними.

Антропний принцип уперше проголосив Б. Картер 1974 р. Його формулюють так: „Ми існуємо, тому що Всесвіт такий, який він є”.

І. Розенталь вважає, що всю структуру Всесвіту та його історію визначають чотири фундаментальні взаємодії – гравітаційна, електромагнітна, сильна і слабка, а також співвідношення:

- між масою електрона і протона

- між масою нейтрона і протона

- розмірністю фізичного простору.

Саме по відношенню до цієї „магічної сімки” і є дуже чутливим наш Всесвіт: досить внести незначні зміни і їх значення, і це призведе до радикальних змін природи цілого Всесвіту не тільки на кількісному, а й на якісному рівні.

З точки зору антропного принципу, наш Всесвіт пройшов через нескінченну послідовність циклів розширення і стиснення. На початку кожного з них складався свій набір фізичних констант, що змінювався від циклу до циклу. Ми існуємо у тому Всесвіті, властивості якого дозволяють формування живих організмів; можуть існувати інші всесвіти, де діють інші фундаментальні закони, і можливе існування принципово інших форм життя.

Ще 1934 р. австрійський вчений К. Гедель сформулював теорему про неповноту наших знань, яка проголошує: „жодна система не може бути пізнаною до кінця зсередини – поза зв’язком її з іншими системами вищого порядку”. Це означає, що не можна вичерпно описати світ, у якому живе людина, не вийшовши за його межі.   

Форма входу
Пошук
Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz